Паралельно зі старінням систем централізованого водопостачання та зростанням популярності трендів здорового способу життя актуалізується питання якості водопровідної води. Сьогодні ми поговоримо про те, що тече з наших кранів, а також розберемося з тим, чи можна його пити.

Чому брудна вода з крана називається питною?

Нещодавно Київводоканал зробив гучну заяву про те, що вода з крана дуже питна і значно краща за альтернативи. Люди справедливо обурилися у коментарях — вода каламутна, іржава, смердить, має дивні присмаки. Бувши дещо обізнаними в реальній ситуації, ми вирішили все ж таки звернутися до даних самого водоканалу. Виявилося, що навіть у наданих на огляд споживачам документах не все так добре, як хотілося б, але очікувано, виходячи зі стану системи водопостачання та якості води у Дніпрі. Результати моніторингу якості води на виході з Дніпровської та Деснянської водоочисних станцій говорять про те, що вода містить багато органічних речовин (показники перманганатної окислюваності на верхньому рівні норми, присутність у воді аміаку, високі показники забарвленості та каламутності води), відсутні показники концентрації хлороформу, який базовим компонентом тієї самої канцерогенної хлорорганіки. Показники в районах міста ще гірші, оскільки вода вдруге забруднюється, мандруючи трубами до споживача.

Чому тоді Київводоканал дозволяє собі так спокійно говорити про питну воду з-під крана? Якість води в Україні визначається державними санітарними нормами. Цей документ позначає гранично допустимі значення 85 параметрів води. Якщо говорити простими словами, він показує, скільки речовини може містити вода, щоб вважатися питною та не нести поточної небезпеки життю та здоров’ю людини.

Санітарні норми встановлюються законодавчо в кожній країні на підставі міжнародних рекомендацій (насамперед, Всесвітньої організації Охорони здоров’я, на сайті якої можна знайти детальні оглядові публікації щодо кожної групи забруднювачів), регіональних особливостей води (наприклад, на території України допустимий вміст фтору варіюється від 0, 7 до 1,5 мг/л, залежно від кліматичного поясу та властивостей джерел води), особливостей системи водопостачання (наприклад, старі системи водопідготовки можуть не забезпечувати достатнього рівня очищення води, а зношені трубопроводи призводять до її вторинного забруднення).

Саме згідно з цими санітарними нормами (і рекомендаціями ВООЗ, яким вони відповідають) вода може мати колір, запах, каламутність, потроху різних важких металів і хлорорганіки, зате не може містити патогенних бактерій, глистів і занадто високих концентрацій хімічних сполук, які призводять до невідкладних наслідків у вигляді гострої інтоксикації. Тому Київводоканал (але далеко не всі водоканали в Україні) все-таки має право називати воду питною, але про її корисність все ж таки можна сперечатися.

Якщо вода з-під крана не відповідає очікуванням

Кожен з нас без застосування будь-якого обладнання може оцінити запах, смак, кольоровість та каламутність води (органолептичні показники). Якщо щось брудне і смердить, то зазвичай людський мозок вирішує, що його краще не їсти та не пити. Такі функції людського організму, ймовірно, вберегли багатьох наших предків від болісної смерті внаслідок поїдання, наприклад, отруйних рослин.

Каламутність є наслідком наявності у воді завислих частинок, вони можуть мати різноманітну природу — частина не встигла осісти у відстійниках у процесі очищення, частина, наприклад іржа та мул, змилися з труб по дорозі у ваш кран. Мутність часто не несе небезпеки для людського здоров’я, зате дуже добре сприяє частій заміні змішувачів.

Кольоровість також буває різною. Якщо вода з поверхневих джерел водозабору, тобто річок, для неї характерний зазвичай жовтувато-коричневий брудний відтінок. Його вносять органічні речовини природного походження — гумати та фульвокислоти, які складно окиснюються у вихідній воді, а іноді вдруге вносяться у воду, коли хлор окислює “флору і фауну”, що живе на водопровідних трубах. Іноді жовта вода із крана є ознакою наявності у воді сполук заліза. Ця проблема характерна часто для підземних джерел води.

Що недоступне нашому окові?

Наші органолептичні відчуття допомагають нам у повсякденному житті, але є непрямими факторами оцінки води. Безліч сполук ніяк не сигналізують про свою наявність, бо є повністю розчинними, безбарвними, не мають смаку при низьких концентраціях і маскуються іншими “яскравішими” речовинами. До цієї групи належать неорганічні солі важких металів, нітрати, нітрити, і навіть органічні речовини, зокрема продукти хлорування. Дані забруднювачі визначаються лабораторно.

Алюміній, манган, залізо, хром, свинець, кадмій, цинк — це те, що є в українській воді з-під крана, залежно від регіону. Якщо залізо загалом немає серйозних побічних ефектів, то системне споживання інших важких металів може мати ряд відстрочених наслідків, зокрема неврологічні захворювання.

Органічні речовини, особливо продукти хлорування води, основну частку яких займає хлороформ, мають підтверджені науковими дослідженнями канцерогенні властивості. Нормувати цей показник стали лише у 2015 році, а моніторинг у такому випадку системно не ведеться, що погано, оскільки чим більш зношені системи водопостачання та чим нижча якість вихідної води в джерелах водозабору, тим більше шансів отримати високий вміст хлороформу.

Загалом органічне забруднення можна оцінювати за параметрами хімічного споживання кисню та нітритами, які навіть у Київській воді знаходяться на верхній межі норми.

Навіщо хлорують воду?

Відповідно до національної доповіді про якість води 8,3% проб із системи централізованого водопостачання не відповідають показникам мікробіологічної безпеки. За 2019 рік були офіційно зафіксовані спалахи інфекційних захворювань, пов’язаних з водою із системи централізованого водопроводу, у тому числі шигельозу та кишкових інфекцій.

Видалення патогенних мікроорганізмів та, відповідно, запобігання поширенню інфекційних захворювань серед населення насправді є основним завданням водопідготовки. Саме на цьому етапі застосовуються сполуки хлору: хлорна вода, гіпохлорит натрію, діоксид хлору. Економічно вигідної та при цьому безпечної альтернативи хлоруванню на цей час немає, але є можливість варіювання реагентів, наприклад, Київ поступово відмовляється від хлорної води та переходить на діоксид хлору (електролітичне отримання впроваджене на Дніпровській станції), які одержують електролітичним методом. Оптимальним для водопровідної води є саме діоксид хлору, оскільки він забезпечує ефективне знезараження, мінімальне утворення побічних продуктів у знезараженій воді, не несе техногенних небезпек.

Повертаючись до національної доповіді про якість питної води за 2019 рік відсоток проб води, які не відповідали нормативу (60 мкг/л) за показниками хлороформу – 31,6%. Мінімальні значення хлороформу будуть там, де водозабір ведеться із підземних джерел – Волинська, Сумська, Тернопільська, Чернігівська, Івано-Франківська області, а також там, де застосовують діоксид хлору або хлорування з преамонізацією (Київ). Найгірші показники у Дніпрі, Запоріжжі, Одесі, Херсоні та інших населених пунктах з поверхневим водозабором, де застосовують традиційну хлорну технологію.

Чи можна пити кип’ячену воду з-під крана?

Часто люди мають звичку оцінювати якість води за тим, скільки накипу вона формує. Насправді це помилкова практика. Накип формується із фактично нешкідливих гідрокарбонатів кальцію та магнію, які є базовим компонентом твердості води. Перевищень за цими параметрами у водопровідній українській воді небагато і зазвичай вони несуттєві. Кальцій практично не може завдати шкоди здоровій людині, чого не скажеш про побутову техніку з нагрівальними елементами.

Що стосується кип’ятіння в цілому, то єдиним завданням, яке воно здатне виконати, є знезараження води. Кип’ятіння не прибирає з води практично нічого, крім карбонатів кальцію та магнію, які й нема потреби видаляти. Щодо його доцільності, з отриманої інформації, можемо зробити висновок про те, що водопровідну воду все-таки краще кип’ятити.

Чи можна пити воду з-під крана?

Юридично вода з-під крана, як мінімум в Києві, є питною, фактично відповідальність за її споживання лежить на тому, хто її п’є. Загалом явну мікробіологічну загрозу несуть 8,3% водопровідної води в Україні, за хімічними показниками проблеми зафіксовано у 18,6% випадків. Як показує практика, що менший населений пункт, то вищі ризики неякісної води.

Дослідження, які проводилися у світі щодо нормованих параметрів, розглядали їх вузько, що необхідно для детального опису впливу кожної речовини. Якщо у воді є кілька найменувань важких металів, хлороформ та інші органічні речовини, які на верхній межі норми або навіть десь посередині, то вони можуть підсилити ефекти один одного і призвести до негативних наслідків, так би мовити, не порушуючи законодавство.

Щодо альтернативних джерел води, то з ними теж не все так просто: бутельована вода вимагає дотримання умов зберігання та виробництва, за якість води на розлив відповідає своєчасний та правильний сервіс обладнання, а за безпеку води з домашнього фільтра – заміна картриджів та дезінфекція.

Якщо у вас виникли питання про воду з-під крана і ви не знайшли відповіді на них, задавайте їх у коментарях.